Закохався у бджіл раз і назавжди

Кожна сьома тонна світового меду – українська. На пасіках країни сьогодні «працює» близько п’яти мільйонів бджолиних сімей. Аби зібрати 1 кг меду, бджілці треба зробити 50 000 вильотів. При цьому комаха пролітає близько 300 000 км і «відвідує» близько 10 млн. квіток.

День пасічника (19 серпня) в Україні почали відзначати 1997 року. Хоча можна було започаткувати це свято значно раніше, адже перші і кращі бджолярі жили та працювали в Україні. До них належить і герой нашої статті – Петро Прокопович. У світовій історії немає людини, яка зробила б у розвиток бджільництва більш вагомий внесок. Він зробив справжню революцію у цій галузі народного господарства.

Петро Іванович Прокопович народився 29 червня 1775 року на Чернігівщині у селі Митченки поблизу Батурина. Його батько був священиком і сподівався, що й син піде його шляхом. Тому, коли Петрові виповнилося одинадцять років, батьки направили його на навчання до Київської духовної академії. Там він здобув глибокі знання із загальних дисциплін, вивчив німецьку, французьку та латинську мови. Але, закінчивши академію, зрозумів, що бути священиком не хоче. Мріяв стати вчителем. Проте не судилося: його направляють до Переяславського кінно-єгерського полку.

Військова служба майбутнього геніального бджоляра була досить успішною. Він брав участь у штурмах Варшави та Праги під командуванням Олександра Суворова, виявив себе як хоробрий та мужній офіцер. Та все одно у 1798 році Петро Прокопович у званні поручика йде у відставку.

Захоплення бджолами почалося в Петра Івановича на пасіці молодшого брата Федора. Він випадково потрапив туди і, познайомившись із життям бджіл, які тоді утримувалися в дуплянках, закохався у них назавжди. Згадуючи початок своєї бджільницької діяльності, Петро Прокопович писав: «З 1800 року я вирішив займатися бджільництвом постійно, незважаючи на те, що тоді ще не мав про цю справу ні теоретичних, ні практичних знань, крім лише великої охоти до пасічництва». І ця охота йому дуже допомогла.

Двадцятичотирирічний Петро купує три десятини землі, риє там землянку і ставить кілька перших дуплянок. Він усе робить сам, прагне все пізнати. Як працелюбна бджола, збирає дрібки досвіду у селян-пасічників. Щоправда, до кінця сезону більшість сімей загинула. Старі пасічники втішали, мовляв, кому дано мати бджіл, у того вони завжди будуть. Перші невдачі Петра Прокоповича не зупинили.

Витративши всі свої заощадження, Петро Прокопович придбав 32 вулики. 1808 року у нього було вже близько 600 вуликів, що давали великий прибуток, але він був незадоволений своїми успіхами, оскільки пасіка практично не відрізнялася від пасік сусідів. Чотирнадцять років Прокопович розводив бджіл у колодах, дуплянках, бортях, щодня вивчаючи життя крилатих трудівниць. Він зробив висновок, що борті та дуплянки не забезпечують успішного бджільництва і їх потрібно замінити на щось більш досконале. Адже закурювати бджіл сірчаним димом при відборі меду і виламувати стільники, в яких плавають мертві бджоли, – це варварство.

«При зайнятті бджільництвом протягом 28 років, – писав він згодом, – мені вдалося відкрити головні природні знання про бджіл, які ніким ще досі не пояснені… Я проникнув у таємниці роду бджолиного далі від усіх моїх попередників, написав про бджіл і бджільництво твір, зовсім відмінний від усіх, що були до того, за своєю суттю, і придумав нову будову вулика, найбільше пристосованого до нашого клімату і побуту».

Він постійно експериментував і таким чином досягав кращого ведення господарства. Проте йому хотілося ще більшого: 1) видобувати з вулика чистий мед без будь-яких домішок і бруду; 2) щоб гніздо бджолине з бджолиною сім’єю лишалося непошкодженим; 3) щоб бджолина сім’я після вирізки меду лишалася продуктивною.

І Петро Прокопович вирішив ці проблеми – після тривалої наполегливої праці 1814 року він створює перший у світі рамковий вулик і цим кардинально змінив принципи догляду за бджолами – можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку, а мед виймати без знищення бджіл.

Цей вулик мав квадратний поперечний розріз. Три стінки його були зроблені з дощок товщиною 5 – 7 см, а четверта стінка мала втулки. Всередині вулик ділився на кілька відділів. У верхні відділи ставилися рамки розміром 44х145 мм, які нагадували сучасні секційні. До речі, ці розміри лишилися незмінними донині. Між ними та нижніми відділами вставлялася перетинка з отворами для проходу бджіл, але матка не могла через них пройти у верхні відділи. Це був прообраз сучасної роздільної решітки, який дав можливість отримувати в рамках чистий мед без пилку та розплоду. Прокопович сконструював також роздільники для рамок.

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича. Зокрема, він писав, що його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл. Він застосовував методи, які далеко випередили його час. Ці методи й створили передумови для створення найбільшої у світі пасіки на той час – пасіка Прокоповича нараховувала 10 000 сімей. Це було нечувано.

Авторитет і слава Прокоповича були величезні. Йому присвячували статті в петербурзьких, паризьких та берлінських журналах. А тим часом Петром Івановичем заволодіває прагнення поділитися досвідом з іншими. І він створює першу у світі бджільницьку школу. 1828 року Петро Прокопович у рідному селі Митченки організував школу за сприяння Московського товариства сільського господарства. Через два роки школа була переведена у сусіднє село Пальчики і проіснувала 53 роки. У ній щороку навчалося грамоті та бджільництву 60 – 80 учнів з України, Росії, Грузії, Угорщини, Італії, Німеччини, Польщі. За час свого існування школа випустила сотні бджолярів. Тут вони переймали передовий досвід того часу, а шкільна пасіка в 1855 році нараховувала 2542 бджолині сім’ї.

Прокопович був видатним практиком, талановитим педагогом, уважним експериментатором, самобутнім письменником, активним громадським діячем. Він вважав бджільництво найприбутковішою галуззю народного господарства і довів це своєю щоденною працею – став досить заможною людиною. Прокопович зробив визначне відкриття і прекрасно це розумів. Першим своїм вуликам він навіть давав імена: «Петербург», «Гоголь», «Шевченко», «Россия», «Венеция», «Африка», «Сатурн»… Прокопович вважав, що це надає бджільництву величності та урочистості.
Його діяльність сприяла поширенню та розвитку бджільництва не лише в Україні, але й в інших країнах світу. За своє життя він надрукував понад 60 статей. Багато його праць актуальні й досі. Наприклад, розроблений ним безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо.

Дуже поважав Прокоповича Тарас Шевченко, увічнивши його ім’я у своєму творі «Близнюки». Він писав: «Там коло Батурина живе наш великий пасічник Прокопович».

Пішов з життя геніальний бджоляр 22 березня 1850 року: 1848 року він тяжко захворів на ревматизм і хвороба убила його. Але його винаходи живі досі, адже саме він розпочав епоху раціонального бджільництва. Його іменем названо Український інститут бджільництва, який уже в наш час робить свій внесок у подальший розвиток галузі.

На могилі Петра Прокоповича у селі Пальчики поставлено зроблений ним вулик, а на плиті вибито слова – «Определив себя пчеловодству, я отдал оному всю жизнь, всю мысленность, всю бдительность»…

 
Петро Прокопович 

(1775 – 1850) 

Основоположник раціонального бджільництва


Народився в Україні, в селі Митченки, поблизу Батурина, де і пройшло його дитинство. 

В одинадцять років батьки направили його в Києво-Могилянську академію, де він вчився вісім років і отримав чудову освіту. 

Після академії мріяв працювати вчителем. Але життя склалось інакше – майбутній геній бджільництва йде на військову службу. І хоча просування по службі було успішним, держава нагороджує його, у 1798 році він все ж звільняється з війська. 

На невеликій братовій пасіці, відставний офіцер захоплюється життям загадкових крилатих істот, яких тоді утримували в дуплянках. 

З 1799 року Петро Прокопович вирішує присвятити себе бджільництву і у 1808 році вже має 580 вуликів. Всі ці роки він намагається глибоко зрозуміти життя бджолиної сім’ї і вдосконалити існуючі методи пасічникування. Зокрема його обурювала варварська традиція закурювати бджіл при відборі меду. 

Невтомні пошуки привели до створення у 1814 році першого у світі розбірного рамкового вулика, в якому можна було вільно оглянути сім’ю і активно впливати на хід її розвитку. 

В цьому вулику Прокопович вперше виділив рамку в самостійну частину бджолиного житла, якою оперують сьогодні мільйони пасічників усього світу. Був зроблений визначний крок в історії бджільництва – розпочата епоха раціонального бджільництва. 

Ще один його винахід – дерев’яна перегородка з отворами, через які проходили тільки робочі бджоли, дала можливість отримувати чистий мед у рамках.

Амос Рут високо оцінював винаходи Прокоповича: “Його магазинна рамка має багато спільного з сучасною секційною рамкою з вирізами для проходу бджіл, стінки його вулика були зв’язані в замок. Він застосовував методи, які далеко випередили його час”. 

Прокопович проявив не лише здібності вченого-дослідника, але і педагога. Із заснованої ним школи за 53 роки її існування вийшло понад 700 кваліфікованих пасічників. В школі вони оволодівали передовим досвідом того часу. Шкільна пасіка в 1855 році нараховувала 2542 бджолині сім’ї. 

За своє життя Прокопович надрукував понад 60 статей в газетах і журналах. Багато з його праць актуальні і сьогодні, як наприклад, безмедикаментозний спосіб лікування гнильцю методом перегону бджіл у нове гніздо. Прокопович вважав бджільництво найприбутковішою галуззю сільського господарства і на власному досвіді це довів. За роки своєї діяльності він став досить заможною людиною. Лише вуликів своєї конструкції мав 6600 штук. 

Похований Петро Прокопович у селі Пальчики, на Чернігівщині, де була його школа. Зараз там збудовано пам’ятник, його ім’ям названий Український інститут бджільництва. 


 

Вулик Прокоповича

та

його компоненти

 


Батурин. Пам`ятник Петру Івановичу Прокоповичу