// Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл | Pcheli.CoM

Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл

Законодательство


Інструкція 

щодо попередження та ліквідації хвороб та отруєнь бджіл

 

Наказ Головного державного інспектора ветеринарної медицини
“ 30 ” січня _2001 р. № 9
Зареєстрована в Міністерстві юстиції України 12 лютого 2001 р. № 131/5322

Інструкція щодо попередження та ліквідації хвороб і отруєнь бджіл розроблена відповідно до статті 12 Закону України “Про ветеринарну медицину”, Закону України “Про бджільництво”, Положення про Державний департамент ветеринарної медицини, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 року № 1277 “Питання Державного департаменту ветеринарної медицини”, та з метою посилення заходів профілактики і боротьби з хворобами бджіл.
Ця Інструкція є обов’язковою для виконання всіма державними органами, а також підприємствами, установами, організаціями незалежно від відомчої підпорядкованості і форм власності, посадовими особами та громадянами.

1. ВИМОГИ ЩОДО РОЗМІЩЕННЯ І ОБЛАШТУВАННЯ ПАСІК
1.1. За виробничим напрямком пасіки розрізняють: медотоварні — призначені для одержання продуктів бджільництва (товарного меду, воску бджолиного, прополісу, маткового молочка, бджолиної отрути, збору пилку); запилювально-медові, де бджоли використовуються  для запилення садів, ягідників і ентомофільних сільськогосподарських культур і для виробництва меду; запилювальні пасіки – призначені для запилення бджолами культур закритого ґрунту (в теплицях, парниках тощо); репродукторні (розплідники) — для відтворення бджіл (виведення бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маткового молочка); племінні — для розмноження, поліпшення і виведення бджіл певної породи, зберігання генофонду бджіл, що існує, виведення племінних бджоломаток, виробництва пакетів бджіл і збору маткового молочка; карантинні — для витримування бджіл у карантині.
1.2. Пасіки розміщують у благополучній щодо заразних хвороб бджіл місцевості, у сухих, освітлених сонцем, захищених від вітрів місцях, на відстані не ближче 500 м від шосейних доріг і залізниць, пилорам, високовольтних ліній електропередач, не менше 1 км від тваринницьких і птахівницьких будівель і 5 км від воскопереробних заводів, підприємств кондитерської і хімічної промисловості, аеродромів, військових полігонів, радіолокаційних, радіо- і телетрансляційних станцій та інших джерел мікрохвильового випромінювання. Відстань від товарної пасіки до репродуктивної і карантинної повинна бути не менше 7 км.
1.3. Територію стаціонарної пасіки огороджують, обсаджують плодовими деревами і кущами. Відведення земельних ділянок для розміщення такої пасіки необхідно погоджувати з органами державного управління з питань ветеринарної медицини і місцевими органами влади.
При визначенні розміру площі під пасіку розраховують, що на одну гадану бджолину сім’ю потрібно 30-35 м2, залежно від способу розміщення бджіл.
При розміщенні пасіки на присадибній ділянці (подвір’ї) огорожа повинна бути заввишки не менше 2,5 м для підвищення рівня льоту бджіл.
1.4. Бджіл утримують у типових, справних, пронумерованих, пофарбованих вуликах. Для фарбування використовують білу, блакитну і жовту фарби. На кожній пасіці мають бути резервні вулики (10-15% від загальної кількості бджолиних сімей) і стільникові рамки (не менше 30% від загальної кількості рамок).
1.5. Вулики встановлюють на підставках не нижче 30 см від землі, на відстані не більш 3 м одне від одного і 6 — 10 м між рядами. Перед льотками роблять площадки розмірами 0,5х0,5 м. Трупи бджіл і сміття на цих площадках збирають і спалюють. 
1.6. Для підтримки належного ветеринарно-санітарного стану на стаціонарній пасіці розміщають пасічний будиночок, а на кочовій — кочову будку. Пасіку забезпечують предметами і засобами особистої гігієни і дезінфекції (перекис водню, 1%-ний розчин хлораміну тощо), обладнують дезінфекційну площадку, закриту яму (для стічних вод), туалетне приміщення для бджоляра. 
1.7. На території пасіки відводять ділянки для розміщення контрольного вулика (навіс 1,5 х 2 м), поїлок для бджіл.
1.8. На території стаціонарної пасіки необхідно мати приміщення для зберігання порожніх стільникових рамок, а також стільників з медом і пергою, тари, бджоловодного інвентарю, дезінфекційних засобів. 
1.9. У місцях із холодною тривалою зимою на пасіці будують зимівник (бджоляник) — сухе приміщення, що не промерзає, обладнане припливно-витяжною вентиляцією, що забезпечує підтримку заданих параметрів мікроклімату: температури 0 — 40С, відносної вологості не вище 75-85%, повітрообмін на 1 родину бджіл — 0,4 м3 /год.
2. ВИМОГИ ДО УТРИМАННЯ, ГОДІВЛІ Й РОЗВЕДЕННЯ БДЖІЛ
2.1. Зимою у бджолянику підтримують температуру, параметри мікроклімату (п. 1.9.), температура в гнізді +24-280 С, відносна вологість 74 — 80%, уміст кисню 12 — 14%, вуглекислоти до 3 — 4%.
2.1.1. Запас меду на зиму повинен бути 20-25 кг. Для цього слід залишити 2,5 — 3 кг меду на вуличку бджіл, а при зимівлі на волі ці норми завищують у 1,5-2 рази.
2.2. Навесні сім\’ї бджіл виносять із зимівника для обльоту при зовнішній температурі повітря не нижче 120 С. Температура повітря в гнізді повинна бути 24-260С, відносна вологість 72-85%, вміст кисню 15 — 17%, вуглекислоти 1,7 — 2,3%.
2.3. Льотки вуликів очищають від підмору і сміття, по можливості утеплювальний матеріал і денця заміняють на сухі, чисті, продезінфіковані. 2.4. Проводять швидкий огляд бджолиних сімей, перевіряють наявність кормів. Запасів кормів весною на одну сім’ю має бути: не менше 10 -12 кг меду і 1 — 2 рамки перги.Якщо корму недостатньо, то на рамки над клубом бджіл розміщують мед або цукрово-медове тісто — канді, пасти, підставляють кормушки або рамки з теплим (300 С) цукровим 60%-ним сиропом, до вищезазначених кормів рекомендується додавати біологічно-активні препарати — замінники перги — апітонус, апістимулін, біоспон, серпін і інші зареєстровані препарати.
2.5. При стійкій теплій погоді (не нижче 12°С) старанно оглядають (весняна ревізія) бджолині родини, визначають їхню силу у вуличках, наявність і кількість розплоду. Порожні рамки, які запліснявіли й забруднені випорожненнями бджіл, видаляють. При цьому рамки з розплодом і кормом очищають. Сім\’ї бджіл пересаджують у чисті продезінфіковані вулики. Слабкі сім\’ї без ознак хвороби з\’єднують, гнізда скорочують і утеплюють. Навесні у вулику залишають лише ту кількість стільників, яку обсиджують бджоли.
2.6. Щорічно проводять відбір як таких, що браковані, усіх негожих стільників.
2.7. Об\’єднання слабких здорових сімей із хворими, які мають явні ознаки захворювання, недопустиме. Стільники з розплодом, кормом із таких сімей забороняється використовувати для здорових сімей. Хворі сім\’ї, які залишені на пасіці, лікують.
2.8. На пасіці встановлюють напувалки зі свіжою і підсоленою водою (0,01%-ний розчин кухонної солі).
2.9. На спеціальній площадці проводять механічне очищення й дезінфекцію бджолярського устаткування, інвентарю й вільних від корму придатних до експлуатації стільників. Продезінфіковані предмети складають у відповідних приміщеннях. Вибракувані стільники перетоплюють на віск.
2.10. При стійкій теплій погоді гнізда розширюють технологічно придатними (світло-коричневими) стільниками, при принесенні пилку і нектару у вулик інтенсивно використовують вощину для відбудівлі свіжих стільників. На пасіці щорічно обновляють не менше 30% запасів стільників.
2.11. Проводять щорічну заміну не менше 50% маток.
2.12. Здійснюють заходи, спрямовані на недопущення бджолиних крадіжок, роїння і зльоту роїв.
2.13. Проводять своєчасну підготовку зимівника. Приміщення сушать, стіни й стелі білять вапном, підлогу піддають ретельному очищенню.
2.14. Стільники після відкачки меду поміщають для сушіння в ті самі вулики, з яких вони були раніше взяті.
2.15. Після головного медозбору проводять: ревізію сімей бджіл, вибракування, об\’єднання й інтенсивне нарощування сили бджолиних сімей на зиму. У вересні сім\’ї повинні мати не менше 6-8 вуличок.
2.16. Падевий і закристалізований мед цілком заміняють на доброякісний або цукровим сиропом.
2.17. Кормові запаси поповнюють цукровим сиропом (не більше 5-6 кг цукру) у серпні — на початку вересня. При підгодівлі бджіл цукровим сиропом бджолам обов’язково дають білковий корм (пилок, препарат “апітонус”). Кормові запаси на одну родину бджіл складають не менше 18-25 кг, крім того перги — 2 кг (два цілком заповнених стільники). Забороняється згодовування цукрового сиропу зі спільних годівниць. 
2.18. Складання гнізд у зиму здійснюють після поповнення кормових запасів і виходу головної маси розплоду. Із бджолиного гнізда видаляють маломедові (менше 1,5 кг меду) стільники, які вивільнені від розплоду.
2.19. При похолоданні слід перевірити всі сім\’ї й визначити становище клубів бджіл на стільниках, у разі потреби стільники переставляють. З настанням стійкої холодної й сухої погоди вулики з бджолами заносять у зимівник (бджоляник), кришки з вуликів знімають, льотки заставляють сіткою.
3. ВИМОГИ ПІД ЧАС ПЕРЕВЕЗЕННЯ (КОЧІВЛІ) БДЖІЛ НА МЕДОЗБІР І ЗАПИЛЕННЯ
3.1. На місця медозбору й запилення бджолині сім\’ї доставляють усіма видами транспорту (автомобільним, залізничним, річковим та повітряним транспортом) у відповідності до правил перевезення тварин і сировини тваринного походження, що діють на цих видах транспорту (“Ветеринарно-санитарные правила перевозки животных, птицы, рыбы, продуктов и сырья животного происхождения автомобильным транспортом”, затверджені Головним управлінням ветеринарії Державного агропромислового комітету СРСР 30 грудня 1986 р.; “Правила перевозок животных, продуктов и сырья животного происхождения железнодорожным транспортом” /витяг з “Правил перевозок грузов”, виданих Міністерством шляхів сполучення СРСР в 1967 р. за погодженням з Головним управлінням ветеринарії МСГ СРСР замість правил виданих у 1955 р.), і з дотриманням вимог цієї Інструкції.
3.2. До перевезення на місця медозбору й запилення допускають здорові бджолині сім\’ї з господарств (районів), благополучних щодо хвороб бджіл, при яких вводяться карантинні обмеження. 
З дозволу Державного департаменту ветеринарної медицини допускається, як виняток, кочівля здорових бджіл неблагополучної пасіки в неблагополучну щодо даної хвороби зону на спеціально відведені місця, віддалені від благополучних пасік на відстань не менше 15 км, із дотриманням особливих заходів, зазначених в пункті 4.10 цієї Інструкції.
3.3.Перевезення (кочівля) бджолиних сімей у прикордонну зону глибиною не менше 15 км до державної межі і з цієї зони в глиб країни забороняється.
3.4. Представники обласних контор бджільництва і товариств бджолярів-аматорів попередньо визначають господарства і кількість бджолиних сімей, які підлягають перевезенню, встановлюють у головного лікаря ветеринарної медицини району благополуччя району щодо хвороб бджіл, при яких вводяться карантинні обмеження, та можливість перевезення на медозбір і запилення. У районах, куди передбачається вивезти бджіл, вибирають місця для розміщення пасік, з урахуванням потреби їх віддалення одна від одної й від місцевих пасік на відстань не менше 3 — 5 км, з\’ясовують ветеринарно-санитарний стан місцевих пасік і джерел водопостачання.
3.5. Дозвіл (ветеринарне свідоцтво або довідка, зазначені у пункті 3.6 цієї Інструкції) на перевезення бджолосімей, медозбір і запилення сільськогосподарських культур усередині адміністративного району дає головний ветеринарний лікар цього району, а під час перевезення в інші райони ветеринарний орган  області (в АР Крим — органи державного управління з питань ветеринарної медицини республіки). Міжобласні перевезення проводяться за узгодженням із відповідними управліннями ветмедицини областей. Кочівля бджолосімей за межі держави погоджується з державним органом управління з питань ветеринарної медицини держави, куди ввозяться бджоли для запилення і медозбору.
3.6. Власникам пасік бджолосімей, що перевозяться, видається у встановленому порядку ветеринарне свідоцтво за формою № 1-вет (при перевезенні у межах адміністративного району  — довідка), яке підтверджує благополуччя пасік і місць їх вивозу щодо заразних хвороб бджіл. Свідоцтво видається не раніше ніж за три дні (“Правила видачі ветеринарних документів на вантажі, що підлягають обов’язковому ветеринарному контролю”, затверджені наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 07.08.97 № 27, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 20.08.97 за № 326/2130).
3.7. Власники бджолосімей визначають потребу в транспортних засобах для перевезення бджіл, виділяють для їх супроводження бджолярів і підсобних робітників, забезпечують їх інвентарем, спецодягом, кочовим будиночком, а також інструктують щодо дотримання ветеринарно-зоотехнічних правил і техніки безпеки при догляді за бджолами на шляху перевезення і на місцях.
3.8. До перевезення на медозбір бджолосім’ї підлягають на місці клінічному дослідженню, профілактично-лікувальним обробкам з одночасним лабораторним дослідженням матеріалу з пасік, а вулики- дезінфекції і дезакаризації. Ці роботи мають бути завершені за 5 днів до відправлення.
3.9. Результати досліджень і зведення про обробки бджолосімей фахівці ветмедицини зобов\’язані записати у ветеринарно-санітарний паспорт пасіки.
3.10. Після прибуття в район медозбору для запилення, бджоляр зобов\’язаний пред\’явити в орган державної ветеринарної медицини району (міста) ветеринарне свідоцтво і ветеринарно-санітарний паспорт пасіки. Бджіл, що прибули на нове місце в пакетах, пересаджують у продезінфіковані вулики, підставляють чисті продезінфіковані стільники чи рамки з вощиною, дають корм. Через 50 — 60 діб відводок стає повноцінною сім’єю, здатною використовувати взяток.
3.11. Фахівці органу державної ветеринарної медицини району (міста), перевіривши документи на прибулі в район пасіки, реєструють їх у журналі обліку, піддають 2-3% бджолосімей огляду і роблять відповідні записи у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки. При вивезенні бджолиних сімей по закінченні кочівлі за межі району їх оглядають і видають ветеринарне свідоцтво на перевезення в інші райони.
3.12. У випадку виявлення захворювання заразною хворобою фахівці органів держветмедицини, де дислокується пасіка, вживають заходів відповідно до цієї Інструкції. 3.13. По закінченні медозбору або запилення бджолярі очищають денця вуликів і території пасіки від трави, сміття і скупчень підмору бджіл, які збирають і спалюють.
4. ЗАХОДИ ЩОДО ОХОРОНИ ПАСІК ВІД ЗАНЕСЕННЯ ЗБУДНИКІВ ЗАРАЗНИХ ХВОРОБ БДЖІЛ
4.1. На кожну пасіку, незалежно від її форми власності, повинен бути запроваджений ветеринарно-санітарний паспорт, де фіксується санітарний стан пасіки. Реалізацію продукції бджільництва, а також виписку ветеринарних свідоцтв форми 1-вет і 2-вет проводять з урахуванням запису у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки.
4.2. Пасіки комплектують тільки здоровими бджолиними сім\’ями з благополучних щодо заразних хвороб бджологосподарств на підставі документів, що підтверджують їхнє благополуччя.
4.3. Бджолині пакети і матки із зарубіжних країн відбирають, формують і пересилають, керуючись Ветеринарними вимогами щодо імпорту в Україну вантажів, підконтрольних службі державної ветеринарної медицини, затвердженими наказом Головного державного інспектора ветеринарної медицини України від 20.10.99 №39 і зареєстрованими у Міністерстві юстиції України 11.11.99 за № 777/4070.
4.4. Бджіл, які завозяться, та рої невідомого походження розміщають на ізольованій пасіці не ближче 7 км від інших пасік і витримують під ветеринарним контролем протягом 30 днів, після чого досліджують на наявність збудників заразних хвороб.
4.5. Реалізацію сімей бджіл, пакетів, маток із пасік здійснюють тільки після ретельного їхнього огляду фахівцем ветеринарної медицини й одержання свідоцтва за формою 1-вет.
4.6. Вулики, бджолярський інвентар, спецодяг, медогонки, тару під мед і інші пасічні речі забороняється передавати з однієї пасіки на другу без попередньої дезінфекції.
4.7. Про захворювання або загибель бджолиних сімей бджолярі від форми власності пасік зобов\’язані негайно повідомити фахівця ветеринарної медицини, який обслуговує господарство (населений пункт). 
4.8. Фахівець ветеринарної медицини організовує огляд усіх бджолиних сімей, виявлення хворих і встановлення причини захворювання, визначення джерела, шляхів заносу, ступеня поширення інфекції (інвазії) і вживає необхідних заходів, передбачених цією Інструкцією. Для уточнення діагнозу відбирає і направляє в лабораторію ветеринарної медицини на дослідження патологічний матеріал відповідно до Правил відбору зразків патологічного матеріалу, крові, кормів, води та пересилання їх для лабораторного дослідження, затверджених Головним управлінням ветеринарної медицини з держветінспекцією Мінсільгосппроду України 15 квітня 1997 р. № 15-14/111.
4.9. При підтвердженні заразного захворювання або отруєння фахівець ветеринарної медицини, що обслуговує господарство (населений пункт), зобов\’язаний негайно повідомити про це головного лікаря ветеринарної медицини району (міста) і до його прибуття припинити реалізацію бджіл, маток, продуктів бджільництва й предметів догляду за бджолами.
4.9.1. При встановленні особливо небезпечних хвороб (акарапідоз; американський гнилець; європейський гнилець, викликаний збудником М.рluton), а також відсутніх на території країни екзотичних захворювань (порошковидний розплід, тропилелапсоз) на пасіці і території навколо неї в радіусі 5-7 км вводять карантинні обмеження згідно з цією Інструкцією.
4.9.2. При виявленні хвороб бджіл, збудники яких можуть нести певну загрозу для здоров’я людини (аспергільоз, сальмонельоз, гафніоз, колібактеріоз, цитробактеріоз, шигельози, протеози, клебсиельоз), а також мішечкуватого розплоду, хронічного і гострого паралічу, філаментовірозу, хвороби деформації крила (єгиптовірозу), аскосферозу, нозематозу, парагнильцю, європейського гнильцю (при інших збудниках, крім М.рluton), псевдомонозу (септицемії), вароатозу, браульозу  — на пасіці вводять обмеження.
4.9.3 Про виявлення заразних хвороб бджіл негайно повідомляють фахівців ветеринарної медицини і власників усіх пасік, розташованих у даному адміністративному районі, та головних лікарів ветеринарної медицини сусідніх районів. Одночасно організовують ветеринарно-санітарне обстеження цих пасік, бджіл, маток, продуктів бджільництва і предметів догляду за бджолами.
4.10. При встановленні особливо небезпечних хвороб (пункт 4.9.1) згідно з вимогами й умовами карантинних обмежень забороняється:
— вивезення (ввезення) із господарств (пасік) в інші господарства бджолиних сімей (пакетів), маток, а також продуктів бджільництва і предметів догляду, передбачених для використання на пасіках;
— доступ на територію неблагополучної пасіки стороннім особам;
— кочівлю неблагополучної пасіки у виняткових випадках дозволяють на спеціально відведені місця, віддалені від благополучних пасік на відстань не менше 15 км, із дотриманням заходів, що запобігають вильоту бджіл при транспортуванні, і обов\’язковим проведенням завершальної дезінфекції місць стоянок вуликів після їхнього вивозу з точка 
4.11. При карантинному обмеженні або обмеженні на неблагополучній пасіці проводять ветеринарно-санітарні заходи, зокрема:
— негожі стільники бракують і переробляють на віск;
— добрі стільники, які використовувалися на пасіці для одержання розплоду не більш 2-3 років, а також магазинну (напіврамки) суш знезаражують відповідно до вимог Інструкції з дезінфекції, дезакаризації, дезінсекції і дератизації на пасіках, затвердженої Головним управлінням ветеринарії Держагропрому СРСР 10 травня 1990 р. (надалі — Інструкція з дезінфекції);
— віск із неблагополучної пасіки обов\’язково маркірують (указують перші букви хвороби, наприклад АГ — американський гнилець, ЄГ — європейський гнилець, АС — аскосфероз і так далі) і при його переробці піддають обов\’язковому знезараженню відповідно до цієї Інструкції; 
— мед від загиблих бджолиних сімей забороняється використовувати для підгодівлі бджіл і як харчовий продукт для людей;
— передльоткові площадки, вулики, рамки, інвентар, спецодяг — дезінфікують; 
— застосовують протиройові заходи, забороняється згодовування цукрового сиропу зі спільної годівниці і виставлення стільникових рамок із метою їхнього просушування після відкачки меду;
— стільники (після відкачки меду) повертають у вулики, із яких вони були відібрані; — не допускають утримання слабких і безматочних сімей.
4.12. Хворі бджолині сім\’ї піддають лікуванню препаратами, способами, затвердженими Головним державним інспектором ветеринарної медицини України. Здійснюють перегін бджіл — переселення хворих бджолиних сімей в нові або предезінфіковані вулики с подальшою підгодівлею їх лікувальним сиропом.
4.13. Для правильного добору лікувальних  препаратів і більш ефективного лікування хворих бджіл у лабораторіях ветеринарної медицини визначають чутливість виділених штамів збудників заразних хвороб до відповідних лікувальних засобів.
4.14. Підставою для оголошення пасіки (господарства) благополучною щодо заразних хвороб бджіл і скасування карантинних обмежень або обмежень слугує відсутність захворювання бджолиних сімей протягом періоду, зазначеного при відповідних хворобах, і негативних результатів лабораторного дослідження. Установлення і скасування карантинних обмежень або обмежень фіксуються у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки.
4.15. Перед скасуванням карантинних обмежень або обмежень із неблагополучної пасіки керівники господарств і громадяни — власники бджіл зобов\’язані за рекомендацією чи розпорядженням фахівців ветеринарної медицини забезпечити ретельне очищення і дезінфекцію звільнених від хворих сімей вуликів, стільникових рамок, а також бджолярського інвентарю й устаткування, приміщень, передльоткових площадок у порядку, передбаченому Інструкцією з дезінфекції. При відсутності ознак хвороб і виконанні вищезазначених заходів до вказаного терміну зняття карантинних обмежень можливе завезення здорових сімей бджіл із-за меж карантинної зони. 
5. Інфекційні хвороби
5.1 Американський гнилець — інфекційна хвороба бджолиного розплоду, що викликається стійкою споротвірною бацилою — Paenibacillus larvae larvae (Bacillus larvae). Проявляється влітку, рідше навесні. Хворі личинки гинуть у запечатаних комірках стільників, перетворюючись у тягучу клейку масу кавового кольору із запахом гнилі чи запахом столярного клею. Сухі личинки мають вигляд темно-коричневих кірочок, щільно прикріплених до нижніх стінок комірок. Кришечки над ураженим розплодом часто продірявлені або ввігнуті всередину комірок.
5.1.1. Діагноз на американський гнилець установлюється на підставі характерних ознак ураження печатного розплоду, результатів бактеріологічних досліджень патологічного матеріалу з урахуванням епізоотичної ситуації. При встановленні діагнозу необхідно даний вид гнильцю диференціювати від європейського гнильцю і парагнильцю, мішечкуватого, застуженого, замерлого розплоду та вароозу.
5.1.2. При встановленні бджіл американським гнильцем пасіку й територію навколо неї в радіусі 7 км оголошують неблагополучною з цієї хвороби й вводять карантині обмеження, проводять заходи відповідно до пунктів 4.9 — 4.15 цієї Інструкції. Крім того:
— стільники, що містять загиблий розплід, видаляють із вуликів хворих бджолиних сімей і перетоплюють на віск; витопки спалюють;
— дорослих бджіл переганяють у продезінфіковані вулики на чисті стільники або рамки з вощиною. Бджіл із хворої сім\’ї змітають у роївню (перед цим вулики обробляють димом) і поміщають на 1-2 доби в зимівник. Бджіл хворої сім\’ї з роївні струшують перед льотком цього вулика на лист паперу, і по прилітній дощечці димом спрямовують їх у продезінфікований вулик на чисті стільники або рамки з вощиною. Папір після цього спалюють;
— розплід, який не має видимих ознак ураження, вирощують у спеціальних сім\’ях-інкубаторах. Льотки вуликів таких сімей закривають дрібною сіткою, маток замінюють на здорових, бджіл забезпечують водою і лікувальним сиропом. Через 10-18 днів молодих бджіл переганяють на нове гніздо.
5.1.3. Для лікування усіх бджолиних сімей пасіки застосовують, у залежності від чутливості виділених штамів мікроорганізмів, антибіотики або сульфаніламідні препарати чи препарат ларвізол відповідно до чинних настанов з їх застосування. Препарати згодовують хворим сім\’ям до повного їхнього видужання. У випадку рецидиву в лабораторії ветеринарної медицини проводять повторне визначення чутливості збудника і визначають найбільш ефективний антибіотик або призначають ларвізол. На уражених американським гнильцем пасіках рекомендується використовувати біологічні засоби профілактики і лікування — вакцину проти американського гнильця або апітонус, відповідно до настанов з їх застосування. Біологічні засоби рекомендується застосовувати одночасно з антибіотиками або сульфаніламідними препаратами.
5.1.4. Звільнені від меду й залишків загиблого розплоду стільники, вулики й бджолиний інвентар дезінфікують, як зазначено в пункті 4.1 Інструкції з дезінфекції.
5.1.5. Віск від бджолиних сімей неблагополучної пасіки направляють на технічні потреби (підставою є запис у ветеринарно-санітарному паспорті пасіки).
5.1.6. Мед і квітковий пилок (обніжжя) використовують тільки для харчових потреб. Забороняється використовувати стільники з медом і пергою від хворих або загиблих сімей, виготовлення канді та паст з уражених бджологосподарств для підгодівлі бджіл.
5.1.7. Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.2. Європейський гнилець — інфекційна хвороба відкритого розплоду (іноді закритого), яка викликається мікроорганізмами Melissocoсcus pluton, Enterococcus liquifaecalis (Str.apis), Bac.alvei, Bac. latherosporus.
Частіше хвороба виявляється навесні після похолодань при недостатній кількості корму і поганому утепленні розширених гнізд. Уражені личинки жовтіють, зморщуються і гинуть. Загиблі личинки висихають і перетворюються в темні кірочки, які легко витягуються з комірок. Личинки що гниють, у відкритих комірках набувають кислого або гнильного запаху. При запущеній формі хвороби уражаються личинки старшого віку, кришечки над ними продірявлені, утеніють і западають. Бджоли часто, після того як винесуть кірочки, заносять нектар або пергу в уражені комірки. Матка, як правило, не відкладає в них яйця, що призводить до строкатості розплоду і може вказувати на хронічний перебіг захворювання.
5.2.1. Діагноз на європейський гнилець ставлять на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів бактеріологічних (виділення одного з вищезгаданих збудників) або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Його диференціюють від американського гнильця, парагнильця, мішечкуватого, застудженого, замерлого розплоду і вароозу. 
5.2.2. При виділенні збудника M.pluton на пасіці встановлюють карантинні обмеження, при виділенні Enterococcus liquifaecalis, Bac. alvei, Bac. latherosporus — обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9 — 4.13 цієї Інструкції. 
Крім того: 
— гнізда хворих бджолиних сімей скорочують і утеплюють, забезпечують доброякісним кормом; — cлабі хворі бджолині сім\’ї об\’єднують, маток заміняють здоровими, плідними.
5.2.3. Лікування проводять так само, як американського гнильця (див. п. 5.1.3). Додатково використовують специфічну вакцину проти європейського гнильця бджіл відповідно до настанови щодо застосування. Дезінфекцію бджолоінвентарю і стільників проводять відповідно до п. 4.1 Інструкції з дезінфекції.
5.2.4. Віск, мед і пилок (обніжжя), отримані від хворих бджолиних сімей, використовують як це зазначено в пунктах 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції.
5.2.5 Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік, а обмеження — відразу після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.3. Парагнилець — інфекційна хвороба бджолиних сімей, яка викликається споротвірним мікроорганізмом Bac. paraalvei, при якій уражається відкритий і запечатаний розплід, лялечки. Захворювання зустрічається в асоціації з іншими гнильцями і самостійно.
5.3.1. Клінічні ознаки парагнильця подібні ознакам американського і європейського гнильців. Уражені личинки стають м\’якими, тістоподібними, інколи тягучими, набувають неприємного запаху гнилі. Після висихання личинок утворюються кірочки. Хворі лялечки темно-коричневого кольору, недорозвинені, злегка розм\’якшені при вилученні із комірок легко розпадаються на шматочки.
5.3.2. Діагноз на парагнилець ставлять на підставі характерних клінічних ознак хвороби і результатів бактеріологічних або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Диференціюють від американського, європейського гнильців, мішечкуватого, застуженого і замерлого розплоду, вароатозу.
5.3.3. У разі встановлення діагнозу на парагнилець пасіку і територію навколо неї в радіусі 5-7 км оголошують неблагополучною з цієї хвороби, вводять обмеження і проводять заходи відповідно до пунктів 4.9 — 4.13 цієї Інструкції. Крім того: — хворі бджолині сім\’ї переганяють у продезінфіковані вулики на чисті стільники; — стільники з загиблим розплодом перетоплюють на віск, а витопки і мерву спалюють.
5.3.4. Лікування хворих і підозрюваних в ураженні бджолосімей неблагополучної пасіки проводять згідно з пунктом 5.1.3 цієї Інструкції.
5.3.5. Дезінфекцію інвентарю, оснащення, спецодягу, передльоткових площадок проводять відповідно пункту 4.1 Інструкції з дезінфекції. 
5.3.6. Віск, мед і пергу, отримані від хворих бджолосімей, використовують, як це зазначено в пунктах 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції.
5.3.7 Обмеження з пасіки знімають після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.4. Порошковидний розплід — інфекційна хвороба відкритого розплоду, викликана Вac.pulvifaciens. Джерелом інфекції є хворі й загиблі личинки, що мають вид сухих кірочок, порошкоподібних світло-коричневих шматочків у формі конуса на дні комірки. На території України хвороба не зареєстрована.
5.4.1. Діагноз на порошковидний розплід установлюють на підставі характерних клінічних ознак, результатів бактеріологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Його диференціюють від американського і європейського гнильців та парагнильцю.
5.4.2. При виявленні захворювання на пасіці вводять карантинні обмеження і проводять заходи згідно з пунктами 4.9 — 4.11 цієї Інструкції. 
5.4.3. Якщо захворювання на пасіці виявили вперше, то вживають негайних заходів щодо знищення хворих сімей разом із вуликами і комплектуючим його інвентарем. Лікування не розроблене.
5.4.4. Порожні, придатні для використання стільники, вулики і бджолиний інвентар дезінфікують, як зазначено в пункті 4.1 Інструкції з дезінфекції. Стільники з залишками загиблих личинок перетоплюють на віск.
5.4.5. Мед, пергу і віск використовують згідно з пунктами 5.1.5, 5.1.6 цієї Інструкції. 5.4.6. Карантинні обмеження на пасіці скасовують через рік після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.5. Ентеробактеріози — сальмонельоз, шигельоз, протеоз, ієрсініоз, клебсієльоз, морганельоз, гафніоз, колібактеріоз, цитробактеріоз — інфекційні хвороби бджіл, викликані відповідно бактеріями роду Salmonella, Shigella, Proteus, Iersinia, Klebsiella, Morganella і видами Hafnia alvei, Esherichia соli, Сitrobacter. Ці хвороби виникають наприкінці зимівлі, навесні при недотриманні умов догляду і годівлі бджіл. Вони характеризуються ураженням кишечника й інтенсивним розмноженням збудників у гемолімфі бджіл. Хворі бджоли в період обльоту виділяють смердючий, напіврідкий клейкий кал жовто-бурого кольору. Кишечник загиблих бджіл роздутий і має сірий або жовто-сірий колір. Виникнення і поширення зазначених хвороб відбувається при контакті хворих бджіл із здоровими, перестановці стільників від хворих сімей до здорових, бджолиних крадіжках, використанні бджолами води зі стоячих, забруднених водойм.
5.5.1. Діагноз на зазначені хвороби бджіл ставлять на підставі характерних клінічних ознак, результатів бактеріологічних або серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Ці хвороби необхідно диференціювати від нозематозу, септицемії, спіроплазмозу і вірусних хвороб дорослих бджіл.
5.5.2. При встановленні захворювання бджіл сальмонельозом, гафніозом, колібактеріозом, цитробактеріозом, клебсієльозом, шигельозом або протеозами на пасіці вводять обмеження і проводять заходи згідно з пп. 4.9 — 4.13 цієї Інструкції. 
5.5.3. Хворим сальмонельозом, колібактеріозом, гафніозом, шигельозом або протеозом бджолиним сім\’ям дають лікувальний корм з левоміцетином і неоміцином, при цитробактериозі застосовують еритроміцин.
5.5.4. При огляді хворих бджолиних сімей і роботі з патологічним матеріалом необхідно притримуватися правил особистої гігієни: після роботи ретельно вимити руки, обличчя, прополоскати рот водою.
5.5.5. Дезінфекцію бджолоінвентарю і стільників проводити відповідно до пункту 4.2 Інструкції з дезінфекції. 
5.5.6. Мед, квітковий пилок, пергу, отримані від хворих бджолиних сімей, використовують тільки в кондитерській промисловості за умови термічної обробки.
5.5.7. Віск від хворих бджолиних сімей, при потребі виготовлення з нього вощини, знезаражують методом автоклавування при температурі 1270 протягом 2 годин або методом відстоювання при температурі 86-960 протягом 8 годин.
5.5.8. Обмеження з пасіки скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.6. Псевдомоноз (септицемія) — інфекційна хвороба бджолиних сімей, що викликається бактерією Pseudomonas apisepticum. Хвороба частіше виявляється при несприятливих умовах утримання і супроводжується загибеллю дорослих бджіл. Вони не можуть літати, плазують по землі і потім стають малорухомими. Гемолімфа бджіл набуває мутно-білого кольору. У загиблих бджіл швидко наступає розпад тканини і зміна кольору іноді до чорного. Виникненню псевдомонозу сприяє висока вологість у гнізді бджіл, розміщення їх у низьких затемнених і заболочених місцях, зимівля бджіл у сирих зимівниках і використання недоброякісного корму.
5.6.1. Діагноз на псевдомоноз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів бактеріологічного дослідження з урахуванням епізоотичної ситуації.
5.6.2. При виявленні захворювання пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, встановлюють обмеження і проводять заходи згідно із пунктами 4.9 — 4.13 цієї Інструкції. Крім того: — пасіку розміщають у сухому місці; — хворі бджолині сім\’ї переганяють у сухі продезінфіковані вулики, гнізда скорочують і утеплюють; — у зимівниках створюють оптимальні умови для утримання бджіл.
5.6.3. Хворим і підозрілим на захворювання псевдомонозом сім\’ям дають лікувальний корм з антибіотиками відповідно до настанов з їх застосування.
5.6.4. Дезінфекцію проводять відповідно до пункту 4.2 Інструкції з дезінфекції. 5.6.5. Мед, пергу, пилок, віск отриманий від хворих бджолиних сімей, використовують згідно з пунктами 5.5.6, 5.5.7 цієї Інструкції.
5.6.6. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 4.14, 4.15 цієї Інструкції.
5.7. Спіроплазмоз — інфекційна хвороба дорослих бджіл, яка викликається спіроплазмою Spiroplasma melliferum та ін. Захворювання виникає переважно в травні — червні, рідше в інші літні місяці, іноді у вересні. Уражені бджоли не можуть літати і плазують біля вуликів. Черевце тверде, роздуте, середня й задня кишки переповнені неперетравленим пилком бурого кольору. Можуть уражатися окремі сім\’ї, пасіки або ряд пасік на певній місцевості.
5.7.1. Діагноз на спіроплазмоз установлюють на підставі характерних клінічних ознак хвороби, результатів мікроскопії мазків гемолімфи в темному полі і серологічних досліджень з урахуванням епізоотичної ситуації. Спіроплазмоз диференціюють від гострого, хронічного паралічів, філаментовірозу, єгиптовірозу, сальмонельозу, гафніозу, колібактеріозу, протеозу й отруєнь.
5.7.2. При встановленні захворювання бджіл спіроплазмозом, пасіку оголошують неблагополучною з цієї хвороби, вводять обмеження і проводять заходи згідно із пунктами 4.9 — 4.13 цієї Інструкції.
5.7.3. Для лікування хворих і підозрілих на захворювання спіроплазмозом сімей застосовують препарати тетрациклінового ряду згідно з настановами з їх застосування (тетрациклін із розрахунку 300 тис. од. на 1 л сиропу, по 0,5 л на бджолину сім’ю тричі, з інтервалом 5-6 днів). Гнізда скорочують і утеплюють.
5.7.4. Продукти бджільництва, отримані від хворих бджолиних сімей, використовують після виконання вимог, зазначених у пунктах 5.5.6, 5.5.7 цієї Інструкції.
5.7.5. Обмеження на пасіці скасовують після ліквідації захворювання і виконання вимог пунктів 5.14, 5.15 цієї Інструкції.
5.8. Аспергільоз (кам\’яний розплід) — інфекційна хвороба дорослих бджіл і розплоду, що викликається грибами видів Аspergillus flavus, Аspergillus nig

Оцените статью
Добавить комментарий